Дмитро Павличко
Ти зіграла двісті ролей,
Різних безліч героїнь,
Та найкраща ти без гриму,
Божественна – без одінь.
Тільки будучи нагою
Граєш ти себе сама.
Присягаю, що артистки
Обніми мене руками,
Пригорни мене крильми,
Вкрий цілунками-листками,
У свій сон мене візьми.
Спи спокійно до світання,
Не тривожся, не будись,
Щоб тривало в сні кохання,
Надходить золота хвилина,
Як шелестить в руках мені
Твоя одежа – шумелина
На вже достиглім качані.
Моя рука вже затремтіла,
Бо мріяла вона давно
Пучкам відкрити твого тіла
На мене дивиться вікно –
Щось рідне в погляді сумному,
Так ніби я забув давно
Свій молодечий образ в ньому.
Так довго я дививсь колись
На те вікно щодня й щоночі,
Що в золоті шибки влились
В блакитному дощі
Під злотом блискавок
Пучки як прохачі
Обійми як замок
У пазусі вода
Електрика в воді
В руці тремка звізда
Дівочої груді
Коли на кримському базарі
Тебе запродали в гарем,
Ти виплакала очі карі,
І в світ пішла з поводирем.
Воліла нипати сліпою
І жебрати біля церков,
Ніж мав би тішити тобою
Найліпше любитись в надрання,
Як никне нічна каламуть,
Як сон переходить в кохання,
І крила на плечах ростуть.
Як я до грудей твоїх злину,
Торкнувшись крилом до стопи,
Збудися – та наполовину,
Я роздягнув тебе в уяві,
І вивів голу на поля…
Як діти, колоски тужаві
До тебе бігли віддаля.
Твоє чоло було безхмарне,
Як свічки лик при поклятьбі,
І вибігали з гаю сарни,
Злітає сукня і сорочка,
Злітає ліфчик, як мотиль…
І сиплеться із колосочка
Зерно божественних зусиль.
Зерно таємного творіння,
Що з божої руки зросло,
Що в ньому сховане коріння
Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.
Нічого більше там нема,
Лиш хрестик золотий – між ними,
І запах, що мене з ума
Ти пахнеш, наче конюшина біла,
Я ж підійшов до тебе, ніби кінь,
Губами доторкнувся твого тіла,
Де повно ніжних, тайних тремкотінь.
Тебе не бачив я, а тільки запах
Вдихнув з твого гарячого плеча,
І в пахощів твоїх ласкавих залпах
На Лесбосі ніколи не була ти,
Де ж ти взялась, до чорта, отака,
Із ніжними колінами теляти,
Яке навік злякалося бика?!
Повір мені, бик має гарну вдачу,
Ще жодного телятка він не вбив;
Сам Зевс колись подобу взяв бичачу,
