Дмитро Павличко
Візьми мене, як арфу, поміж ноги,
І грай, і грай, та струни не порви,
Бо я прийшов з далекої дороги,
Подібний до згорілої трави.
Моя кохана, завтра я воскресну,
Ти ж нині невоскреслого кохай.
Я не поїду більше ні за Десну,
Ти, мов яблуко з галузки,
Впала в трави молоді.
Я звільнив тебе від блузки,
Клавши руку на груді.
Я звільнив тебе від льолі
І від інших одежин,
Розглядаючи поволі
Тримайся, дорогий Бамуте,
Бо йде на тебе врем’я люте,
Час крові, полум’я, наруг,
Ідуть убивці і бандити
Пограбувати і спалити
Чеченський непокірний дух.
Ідуть, немов скелети з Лети,
Тисячу танків гримить надовкола,
Жерла ригають в обличчя села.
В смертному полум’ї церква і школа,
Бібліотека, мечеть гострочола,
Хата й стодола, корова й бджола.
Тільки заручники недоторканні,
Порозлягались, на пляжі немов, —
Палац Дудаєва — в руїні!
Радій же, кам’яна Москво,
Будуй палати і святині,
Звеличуй імперське єство
Своєї темної гордині
І не соромся — в тій руїні
Твойого духу торжество.
Ми вільні! Ні, нема чудес,
Ми любимо старе ярмо;
Душа скрипить, немов протез, —
З вогню нас кличе Гудермес,
Та рятувати — не йдемо!
Ми чесні! Ні, раби словес,
Давно навиклі до ганьби;
Немає правди на землі й не буде,
Допоки не зійде Чечня з хреста,
Допоки Ти в її пробиті груди,
Всевишній Боже, не вкладеш перста,
Не скажеш — ось вона, жива! Не знаю,
Чи ми вже трупи всі, а чи живі,
Як дивимось на тих державців зграю,
Що катові вклонились у Москві?
Нарешті вийшла з пуп’янків листва,
Ростуть чеченські прапори зелені;
Москва (бійці в гарячці та в гангрені)
Жде гостей на травневі торжества.
Побєда! (Брешете, Чечня жива!)
І там, де бігали царі скажені,
Ідуть юрмою (совість у кишені)
Де ви, грузини, де ж ви, дагестанці?
Чечня розп’ята вже; прийдіть вночі
Поглянути, бо скоро (завтра вранці)
І вас розпнуть на крицянім мечі.
Вгородять довгі цвяхи в руки й ноги,
День заридає, мов гірська ріка.
І будете висіти вздовж дороги,
Молюся за чеченські трави,
За терни, за карагачі,
За листя ніжне і шемраве,
Що обернулося в мечі.
Молюся за чеченську хвою,
За смеречину, за сосну,
Що піднімаються до бою
Москва — тепер коричнево-червона,
І споконвік така вона, як є,
За голову Джохара півмільйона
Американських доларів дає!
Це новина! Це ринок! Добра плата!
І добра слава йде по всій землі,
Що вже цивілізовані “ребята”
Вбивати не бажають за рублі.
За нас, оспалих і німих,
За нас, навиклих до кормиг,
За нас, розсварених нікчем,
За нас, шматованих бичем,
За нас, повсталих із труни,
За нас, тремких, як біль струни,
За нас, тружденних, як бджола,
За нас, вже спалених дотла,
