Юлія Солован
Тіні пливуть в купе поїзда мого,
Чогось смішного, чогось живого
Чекаю від майбутнього свого,
Завтрішній день вривається в тіло,
Сірі очі - то бурхливе море,
там гроза, і буря, й шторм ревучий,
там туман лягає на людську недолю,
сірі очі несуть бунт і волю.
Медові очі солодко не колять,
Все, що сталося літом, залишається там.
Всі, хто трапився влітку, хай зализують рани —
Готуйте віскі. Осінь готує нові капкани.
31 серпня 2019
Я кохаю того, хто не приходить
До мене додому ні вдень, ні вночі,
Лиш у снах він - постійний гість мій,
2015
Ти прийшла до мене, як сон.
Ти прийшла – жінка вікінга,
Ти прийшла – сестра привида,
Прилягла. В тебе сивина.
2017
медові очі не солодкі
це безмежна пустеля
та піщані дюни
і оживають ілюзії
спекотного червня
у моїй уяві
Моя літня печаль вишнево-солодка,
Вона наче мед – карамельно-нудотна,
Моя літня печаль схожа на персик –
Стигло-зіпріла, важка, загоріла,
Я бачу людські спини -
криві, згорблені, онімілі.
Я бачу людські руки -
зморщені, протерті, загрубілі.
Я бачу людські очі -
порожні, бездиханні, змарнілі.
Я шукаю тебе серед чорних машин
Поміж сірих асфальтів сліди твоїх шин
Між тупими очима гострий погляд біди
2016
За тобою плачуть жінки:
Мама, сестра, дружина,
Ти ж їх залишив на сина.
За тобою несуть вінки,
Діти кладуть квітки,
Ти одягнув фрак.
А дні минали — золоті спалахи щастя
Цикади кричали
Де-не-де молочні хмари затуляли сонце
Хвилі били ритмічно
Сіль роз‘їдала волосся
Сосни зеленіли
Ти навіть можеш витерти об мене ноги,
Або ж зламати мої руки,
Ти можеш викинути мої квіти,
А потім налити отрути,
Ти можеш виламати усі двері,
Можеш плюнути мені в лице!
