Виктор Харламов
В пять ровно спишь, проспектом Карла Маркса,
Что облик Яворницкого хранит,
Чуть сонная Сузуки, ночи клякса,
Со мной, врут памяти... Крутой визит:
Здесь молодость прошла... за четверть часа...
Спотворені рукою часу, все ж
Продажного, такого відчайдуха..,
Багатство з бідністю не знають меж:
Землею все зрівняється "по вуха".
Все, передбачуємо сотні літ:
Батьківщину не обрати наново,
Вір не вір, з народження свята...
Ворога згубила окаянного,
Злом, вигадуєм його... - мета.
Через хлябі поле щастям міряти,
Гори, гори, зоре моя ,
Любові найсвятішої ...
У мене ти єдина, іншої
Листьями первыми, — шорох их глух
Вовсе не ведая в то что не лгали,
Пестрой расцветки (фазан ли петух?),
Карты краплёные осени пали.
Не для пасьянса гаданий сей знак,
Фантастика! Фашизма злобы ярость,
Антихристов Москвы раж палачей...
Жжёт Украину Путиных отсталость,
России подлость! Боже Наш, Ты, чей?
С кем Ты, в церквях Московских Укров - гадов,
Метафор лживостью отмечен,
Мой стих в сравнениях горит...
Гиперболами искалечен,
Оксюморонов аппетит.
Риторика сложнее правил,
Вже скільки впало їх у цю безодню,
Що кличе крізь росу!
Настане день, я зникну у Господню
Глибин Землі красу.
Застигне все: у співах, сварках вголос,
Був квиток до станції
Перша любов...
Несподівано узяв
його.
Жартома.
Без розмов.
Природа власноручно нас створила -
Панянку й пана від любові меж.
Нам пристрасть дарувала, дива крила
З мінливістю від леза... Та усе ж,
Забарвленням очей не гоять рани...
В стихах, тебе дарованных, я лгал,
Что не могу любить сильнее, краше...
Воображения взор явно мал,
Чтоб видеть нежность, безрассудство наше.
Знай, Время всё разрушит в счастье дней;
Жорстока, можеш, ти сказати лиш...
Що : "...не люблю тебе. " - це зрозуміло...
Як думати про тебе? Сум облиш,
Тиранять любе сонце - плями, мило...
Не любиш, як тебе беру в полон;
