Виктор Харламов
До вас пишу чи випадково;
Не знаю як, для чого все ж...
Я втратив право, ні... - чудово,
І що скажу Вам? - Світ без меж!
Що пам'ятаю? - боже правий,
У праці, з якістю, не поспішай,
Чарівність не живе у випадковім...
Поглянь на невгамовний в серці рай,
Краса у ньому й радість гонорові.
Нехай виблискує в словах зима
Моїм віршам, написаним так рано,
Що я — поет, не знав я залюбки...
Словам, як бризкам почуттів фонтана,
Де іскри від зірок, з комет шибки...
Млість, шал... - маленькі геть, чорти, барвисті,
Чтобы весь объехать свет,
Куплен мне велосипед!
Три колёсика блестят,
Прямо ехать не хотят.
Україна в полоні слів, "Бога",
Олігархів нотаток від Юлі,
Що в брехні мудрувата й розлога,
Ще й під Путіна лізе пілюлі.
Кто кричить Порошенку: "Нездара!",
Війну, і іноді смертельну, так ,
Ведуть зла очі, серце.., - не жартують.
Первинні.., - очі ? - Серцем ладу брак,
В злитті двох тіл.., настирно все ж святкую.
Свободу дій лихих, палких... на "смак",
Захваливают Путина приматы
Войну что май 9 -й им дала...
Забыли: все погибшие солдаты
Хотели жить, как Сталин... - вот дела.
Приказ "Назад ни шагу.!" Им подписан,
Слабеет тело к старости всегда,
В потомках лишь красу увидишь, зная:
Кровь свежую твою хранят года,
Твоей её зовут с младых дней рая.
Природы мудрость, красота и рост,
Гостиница была раздета к ночи,
Лариса видела... - обречена...
Ах, Рейснер! Гумилёв всё опорочил:
Любовь, поэзию и страсти: "На!"
Ахматовой все жалобы напрасны,
Я, як метелик, до вогню
Летіла необачно рано,
В любов - країну чар та сну,
Де жінку ніжно звуть кохана!
Де кожен день - життя немов,
Заветных мыслей суд неотвратим;
Взываю к памяти и вспоминаю:
Стремился к многому, хватало зим
И лучших вёсен лет собрал я стаю.
Желанных и оплаканных всё ж дней,
Костирі вулиці немає в Межовій,
Можливо у Донецьку є, не знаю...
Він же письменник, ще й давно вже свій
У місті і селі він рідний. З краю
Копрів величних. З тих забутих днів,