Олена Довганюк
Лиш ти мене не забувай!
Бо десь в тобі моя частина,
Що відчуваєш віддавай
Все до єдиної краплини.
Майнуло знов минуле за вікном.
І вже не ріже,як колись давно
Той холод,що проймає до кісток,
Той страх,що зупиняє кожен крок.
У рамках до сих пір закуті
Згадали ми шляхи забуті.
Що казати,що робити? –
Не знали ми,як далі жити.
Я знов покидаю тебе,покидаю
І більше не граю з тобою в злу гру.
І смуток з словами свої я ковтаю,
Й його невблаганну самотність сестру.
І чути безкрайнє “це було востаннє”
Вже зовсім не хочеться більше,
Довіри краплину здобути принаймні
Куди від вас усіх тікати?
Де мені прихисток знайти?
Чи мені виходу шукати,
За течією чи плести?
Чи,може,скажете ховатись
Від ваших вух і злих очей?
Щоб із думками там зібратись,
Там мріїї здійснились і десь загубились
Між сотнями слів і думок.
І стукали в двері серцям,що закрились
На незрозумілий замок.
Там болем і кров’ю ключа добивались
Якого було не знайти
Поразку приносячи,знову вертались
Благаю тебе,відпусти…
В мене сил вже на тебе немає
За коротке терпіння прости,
Та й воно всіх колись покидає.
Тиша та твоя колюча
І нестерпна твоя пустота…
Чому ж ти на стільки болюча?
Чому ти така непроста?
Чому так боляче стискає в грудях?
Й чому нічого я не тямлю в людях?
Сьогодні друг,а завтра в спину ніж?
На,ось бери,мене до крові ріж!
Думка на вустах у всіх одна:
Бери життя, і пий його до дна.
Та чого коштує воно,хтозна,
Я пам’ятаю той прекрасний день,
Коли поглянула я вперше в твої очі.
Хоч на хвилину,чи на мить лишень
Повернутися туди я хочу.
Туди,де погляд твій душу пронизав
Теплими і світлими думками
І слова усі у мене відібрав,
Про що так часто голос твій мовчить?
І де ти є, коли разом зі мною?
Чи чуєш ти, про що той стук кричить?
Чи знаєш, де блукаю я самою?
Чи бачиш біль нестерпний у очах,
Який ковтати стало далі важче?
Чи ніс би мою мрію на плечах,
Найважче із гріхів людських
Й найгірше може бути тільки зрада.
Один із вчинків тих низьких
І найболючіша суспільна вада.
Зрозуміти це,на жаль,дано не всім
І бути зрадником цілком нормально
І явище таке у світі цім
Ти кажеш,що нічого вже нема.
А так болить,що думаєш,дарма?
І як нестерпно душать ті слова…
Сказала б я,та знову неправа.
Ти кажеш,що минули ті часи.
Не вгасни тільки й серця не вгаси
Не утопи щось справжнє ти у болі
Так добре,коли спокійно,
Так важко коли тривожно
Так хочеться жити вільно,
Те хочеться,що не можна.
Улітку нам хочеться холоду,
Старіти нам хочеться змолоду,
Узимку ми хочем тепла,