Трохи боляче мені,ну і нехай
Трохи боляче мені,ну і нехай.
Піду я далі від очей – стражданню край.
Втечу від душ гнилих подалі
І у тиші
Я писатиму в печалі
Свої вірші.
Утечу від долі даної одної,
І з собою наодинці у спокої
Я згадавши все заплакать знову мушу
І пролить усім на очі свою душу.
Ту слабку,м’яку й вразливу серцевину,
Ту одну приховану в мені частину,
Що безжально доля раз у раз карає,
Що з реальності весь час тікає.
Чому так ріже,що давно пройшло?
У інших пройде – в мене залишиться.
Й минуле,що з життя мого пішло
Із пам’яттю навряд чи розлучиться.
Мовчатимуть вуста,як змовкли й нині,
І хай там що творилось всередині,
І хай би як світ зовні не мінявся,
Однаковий у мені він залишався.
Та хтозна,ще може зміниться усе.
В який куток життя нас доля занесе
Ні побачити не можна,ні відчути,
Лиш страждальний крик душі почути.
Й розриватимуть до крові ті думки
І перетворяться слова в рядки
І стане мені знову трохи легше,
Думок все більше,а вже слів все менше.
(с) Мілена
25.02.2013
