Люди йшли з мого життя
Люди йшли з мого життя,
Лишаючи на серці шрами.
І залишились почуття
В щоденнику між сторінками.
Людей,що йдуть, я не тримаю,
Бо знаю,що напевне не дарма.
І тих,що вже пішли не повертаю,
Бо вже мене для них нема.
В душі вони прірву залишають,
Розпаливши в серці біль.
Почуття усі вбивають,
Не докладаючи зусиль.
І йдуть з життя твого усе забравши,
Лишаючи у серці пустоту.
І звичні фрази вже сказавши,
Й чомусь ту фразу непросту.
Наповнювались болем мої очі
І я втрачала сенс життя.
І відчувати більш не хочу
Такі нестерпні почуття.
Так просто стало нам брехати,
Так важко зізнаватися у почуттях.
І біль так легко залишати,
З’являючись в чужих життях.
І знаючи,що болю не минути,
Ми повторюємо власні помилки.
За все простіше – обманути,
Сказати правду ж – навпаки.
Зникає до людей довіра,
Після численних зрад усіх.
Вже вимерла в кохання віра,
Від відчуттів гнітючих цих.
Все ваще стало довіряти.
Так важко відрізнити правду від брехні.
Все ваще стало пробачати
Тобі мене,тебе мені.
Я готова все оте забути,
Що ранило моє серце без жалю,
Заради того,щоб з тобою бути,
Бути з тим,кого люблю.
Нехай раніше сумнівалася в тобі,
Не могла полишити минуле,
Знайшла проблему я в собі,
Образи всі свої забула.
Я зрозуміла,що сильніше почуттів
Не відчувала ні до кого й більш не буду.
І найтепліших твоїх слів
Ніколи більше не забуду.
(с )Мілена.
29.08.2012
