Олена Довганюк
Нічого зовсім я не розумію.
Що відбувається,будь ласка,поясніть?
Чи відчувати я не вмію,
Чи забула вже як жить?
Чомусь нічого я не відчуваю
Що радістю було – буденним стало
Обличчя рідні забуваю
Ти – перший дотик сонця на світанку,
Ти – перший теплий вітер навесні,
Що ніжно колихаючи фіранку,
Лишив дощу краплини на вікні.
Ти – місяць повний у холоднім небі,
Ти – океан спокійний і глибокий,
Ти в озері блакитнім білий лебідь,
Не хочу чути більше я брехні,
Дай краще думки твоєї осягнути.
Скажи лиш правду,скажи її мені!
Бо це єдине,що хочеться почути.
Забудь про почуття фальшиві!
Не обманюй інших і себе.
Навіщо лити ці слова лесливі,
Чому мені знову так боляче?
Чом я знову лишилась одна?
І цей біль ріжучий й колючий
Всю мене випаває до дна.
Чаша сліз вже давно переповнилась,
Вже нема чим топити печаль.
Знову я почуттями наповнилась,
Кохана людина – це твій найкращий друг,якому ти можеш повністю довіритися,поділитися найсокровеннішими думками і мріями.
Це той,хто тебе підтримуватиме кожну хвилину життя і не покине в біді.
Той,кого ти не соромишся і кому відкриваєш усю душу.
Хто знає тебе так,як ти сам.
Мовчу й дивлюсь тобі у вічі
І в цій таємній тишині,
Що не закохуються двічі
Шептатимуть вони мені.
Таке буває тільки раз
І тільки раз в житті щасливий,
А що було раніше в нас –
То тільки сон,то сон брехливий!
Дивовижно,наскільки люди відвикли від елементарних слів ввічливості,таких як “дякую” чи “будь ласка”. Від усіх чуєш тільки грубість. Але ж кожному із нас хочеться,щоб до нього відносились добре. Та чомусь люди забувають елементарне правило життя – відносся до людей так,як хочеш щоб вони ставилися до тебе. Натомість отримуєш порцію гніву або насміху,чи взагалі байдужість.
Коли готовий людині подати руку допомоги в будь-якій ситуації,навіть пожертвувавши власними інтересами.. Вона навіть не розщедриться на слово вдячності..
Чому ж так важко все ж таки пересилити своє незрозуміле і непотрібне,в цьому сенсі відчуття гордості? Чи обов’язково проявляти грубість чи байдужість,яку не відчуваєш?
Я хочу назавжди з тобою лишитись,
Щоб дихати твоїм теплом,
У твої очі глибокі дивитись
І бачити усмішку знов.
Я хочу так міцно тебе обійняти,
Щоб чути серцебиття.
Я хочу твоєю частинкою стати,
Ти знаєш, іноді важко буває
Сидіти самій у морозній пітьмі,
Думками ділитись щовечора з чаєм,
На аркуші викласти рими сумні.
Як бачити важко життя епізоди
Твої і мої. Благаю, пробач!
Я згадую іноді свої “пригоди”,
Я згадую днів своїх жалісний плач.
Мені б безжальності краплину
Й байдужості міцніший щит
Втопить в мені оту частину,
Що від гострих слів болить.
Скував надовго холод руки
І вуста навік зімкнув
Й перетворив всі дні на муки,
Прийди знов до мене,благаю!
Дарунок останній зроби.
Як серце моє завмирає,
Щоб знову почути прийди!
І руку я іншу стискати
Не можу,бо знаю,є ти.
Прийди,щоб мені розказати,
Мені б до тебе доторкнутись,
І знов відчути те тремтіння,
Яке нам досі не збагнути,
Авжеж,не вистачить терпіння.
Нестерпні ті дні і години,
Що зустірічі мушу чекати.
Одної достатньо хвилини,