Ніка Ареміх
Підійдеш і мене обіймеш ззаду —
Я не здригнусь, бо знатиму: це — ти.
Я надаю тобі велику владу
Відкрити двері у нові світи.
Частіше б'ється серце — і не дивно,
Запроси мене на танок...
Ти не вмієш? Не біда.
Скоро світанок,
А тиша навколо така пуста...
Подай мені руку -
Мені так нелегко без тебе,
Та тобі буде гірко зі мною.
Ти лишаєш зі мною щось тепле,
Та коли ти далеко, все як за стіною.
Підвестись немає сили,
Так хочу йти, тримаючи тебе за руку,
Твій дотик пальцями тримати міцно,
Так хочу жити в світі нот та звуку -
З тобою поруч завжди жити, звісно.
Так ніжно пеститись в твоїх долонях хочу,
Обгорілими руками
Креслиш знаки на пісках.
Той, хто смів тебе образить,
Пізнає страждання смак.
Ти ж не діяла ніколи
Шкоди іншим дотепер…
Привіт, у мене осінь,
В тебе, мабуть, вже зима
Й земля укрита снігом зовсім,
А в мене снігу ще нема...
А я б хотіла падати на листя,
Більше не можу здаватись сильною...
Більше не стало наснаги й пам'яті,
Річка терпіння не є неспинною,
Більше бажання не мною зайняті...
Більше сильною бути не можеться,
У серці моєму бамбуковий пагін росте:
Тендітний, вразливий, та кожного дня він міцніє.
Це щось і прекрасне, й чудесне, й напрочуд просте,
Живе почуття, дивовижна незаймана мрія.
Це — сон, що бентежить щоночі й мішає думки,
Скажи про все. Про те, що на душі,
Про сумнів ранку, безроссудність ночі,
Про тінь і світло, наслідки причин,
Про все, про що сказати тільки схочеш.
Залиш політику для тіток і дядьків,
Ти — дивний сон недоспаних ночей,
Тебе насправді навіть не існує,
Але мене це зовсім не хвилює,
Бо я кохаю твій вогонь очей.
Ти — вигадка, недосконалий пазл,
Моя любов до тебе — цвіт жасмину:
Така ж духмяна й чиста, як роса;
Вона — як вітерець, що дмуха в спину,
Вона — як щира віра в чудеса.
Вона невпинна, майже невблаганна
Сьогодні — тиша, сьогодні — спокій
І сутінки стискають у обіймах,
Прекрасно-синій небосхил високий
Живильну рідину дає постійно
Сьогодні все навколо завмирає,