Подвійне кохання
Сиджу у кімнаті, запалюю свічку,
А руки мої починають тремтіти
Я все намагаюсь забути про вічне,
Я більше не хочу нічого хотіти
Тривога у серці спалює душу,
А сльози вмивають і горло печуть...
Чому цю подвійність терпіти я мушу?
Чом серце не чує слова"забудь"?
Пр.:
Я завмираю, я знову залежна,
Бо я його кохаю безмежно,
І більше не можу бути з тобою,
Бо я і тебе кохаю до болю!
Ніч залишає спалахи неба,
Сльози втираю, усмішку ловлю
Впівсили щаслива прямую до тебе,
Й серце палає, бо як я люблю!
Пелюстками сонця зігрію долоні
І ніжно торкнуся волосся твого...
Та біль не залишить ні очі, ні скроні:
Дивлюся на зорі і бачу його...
Пр.
Я хочу забути до нього дорогу,
ми з ним лише друзі - ми ніби брати...
Я прошу тепер про допомогу,
Я мушу вихід з безодні знайти.
Місячне сяйво, хмари зрадливі
Знову в полон забирають небо
а я сподіваюсь, що буду щаслива
І знову, і знов повертаюсь до тебе...
Пр.
