Ніка Ареміх
Ти не кажеш "люблю". Та очима
Труїш душу мою знов і знов.
Я не знаю, у чому причина,
Я не знаю, чи то є любов.
Ці глибокі, розгублені наче
Хмарно-ясні озера отрут
Сиджу у кімнаті, запалюю свічку,
А руки мої починають тремтіти
Я все намагаюсь забути про вічне,
Я більше не хочу нічого хотіти
Тривога у серці спалює душу,
А сльози вмивають і горло печуть...
І знов вивчати стелю півгодини..
Набридло. Так нічого не змінить.
Бо кожна ніч вбиває час невпинно,
Бо день краде у мене кожну мить.
Бо я вперед дивитися не вмію,
Ми сказали з тобою "ніколи".
Просто кожен собі під ніс -
Бурмотіли, нічого такого -
Дивне слово криштальних завіс.
Ми ніколи не знатимем зради,
Підійдеш і мене обіймеш ззаду —
Я не здригнусь, бо знатиму: це — ти.
Я надаю тобі велику владу
Відкрити двері у нові світи.
Частіше б'ється серце — і не дивно,
Мені так нелегко без тебе,
Та тобі буде гірко зі мною.
Ти лишаєш зі мною щось тепле,
Та коли ти далеко, все як за стіною.
Підвестись немає сили,
Я дивлюсь у дзеркало
Там мої очі
Дзеркало дихає
В темряву ночі
І там, у відображеннях, - стільки очей,
Що з тобою єднає нас? Думаєш, сміх?
Бо сміятися можна зі світу,
Із природи, із себе, а також з усіх,
Хто вважав, що ми — “трохи з привітом”.
Може, легкість? Бо легко з тобою завжди,
Вона приходить так вчасно,
Ти з нею забудеш всі болі,
Але приносить нещастя -
Така в неї доля.
Вона віддасть тобі серце
І буде любити безмежно.
В твоїх руках
Срібний ранок тліє,
Бо саме так
Палать ніхто не вміє.
Забуваючи про все - на крила душу -
Тліти разом з ранком мушу.
У серці моєму бамбуковий пагін росте:
Тендітний, вразливий, та кожного дня він міцніє.
Це щось і прекрасне, й чудесне, й напрочуд просте,
Живе почуття, дивовижна незаймана мрія.
Це — сон, що бентежить щоночі й мішає думки,
За тиждень я вже буду у дорозі.
Сидітиму у потязі, мабуть,
Дивитимусь у вікна на морози,
Що певно сили знову наберуть.
Прощатимуся з містом ненадовго,