Микола Мотрюк
Неквапно плинуть по блакиті неба хмарки,
Сріблясті човники навіюють печаль...
Будинки поскидали білосніжні шапки,
Струсивши вранішнього інію кришталь.
Весняний первоцвіт, мов бісер вишиванки,
Ой, як мені не вистачає
Твоєї посмішки тепла,
Що в серці квіт зростить змогла...
У дні, коли німа журба
В імлу густу оповиває,
Степи шепочуть стиха із морозним вітром,
Що колискову піснь згубив серед гілля
Самотніх сторожів, залишених в полях -
Безперих ясенів, немов забутих світом.
І я стою, прикований, наче магнітом,
Морозяного вітру з ніг збива порив,
Гадюки снігові повз пробіга панічно,
Ранкове небо грає барвами магічно…
Обрав я шлях життя складний… чи стане сил..?
Мені байдуже, хто би що не говорив,
Страшним пекельним зойком зранена земля,
Задушливі обійми згарищ гасять сонце,
Тут засіває смерть снарядами Кремля,
Що клявсь навіки бути братом-оборонцем.
І знову "мирний атом" русского царя
Скотилось сонце стомлено за сині гори,
І відблиски на куполах святих згаса,
Пожухлі трави... вечір іній розсипа...
Ефір розвіяв сірими пасмáми хмари.
Здіймаєсь дим з комінків й падає у звори,
Розверзлись небеса дощем холодним. Злива.
Потоки бруду від очей сховали шлях...
Минулого заручник суне в реп'яхах,
Тиняєсь вулицями постать страхітлива.
Не знати спокою тобі, марó брехлива!
О, де ж ти, моя зоре світанкова,
Провісник дня і перемого тьми..?
Надії догора свіча воскова
Перед зачиненими ворітьми…
Я, мов летюча куля паперова,
Спекотний день. В зенітні сонце б'є дугою,
Міраж проливсь рікою на шосе шматок,
І сниться прохолоди свіжої ковток...
Дорогою юнак гарує порошною...
Простує по узбіччю, приспішає крок
Журливо пада лист в прощальному танку,
Для осені в дарунок вальс кружля востаннє
Під звуки журавлиного лементування,
Що рве душі зпечаленої нить тонку.
Ми не стрічались разом в літнюю пору,
І блискавкою вдарили калібри...
Розверзлось пекло, жах стискає грудь...
На днини полотно, мов каламуть,
Смертельні барви бризнули з палітри.
Понаїдавши пуза та макітри,
Небес холодний океан опалом грає,
Яріють калинові гребні сірих хвиль,
Змішались у контрасті лютім шторму барви
Й пролились камуфляжем на костелу шпиль.
Безсонні п'яні ночі з спокоєм порвали...