Сонет 23
О, де ж ти, моя зоре світанкова,
Провісник дня і перемого тьми..?
Надії догора свіча воскова
Перед зачиненими ворітьми…
Я, мов летюча куля паперова,
Що спалахнула миттю від іскри…
Та, не мовчи! Скажи хоча б півслова..!
Запізно… попіл рознесли вітри…
І знову темрява безмовна й мертва…
Поета серце – необхідна жертва,
Але душа – безсмертна і жива…
Літа в безмірні далі і простори,
У пропасті й понад високі гори,
Де зорі тьмяне світло пролива…
