Екатерина Евстратова
Смітники завалені ялинками..
Минуло свято, випито усе.
Тільки у деяких вікнах ще блимкає
Гірлянд танець - прощання несе.
Залишилось з тобою чаювати
БОЖЕВІЛЬНО-ЗАПЛУТАНА
Досить на мене все тиснути.
Досить красти в мене повітря.
Я хочу на день лиш зависнути,
але залишитись десь в титрах.
Дякую за ту останню ніч,
за ті повні келихи прозорі.
За незбагненну в світі цьому річ,
за почуття, що не підвладні мові.
Ми наче в морі, десь далеко там,
де не чіпають наші нерви люди.
Мне много чего бы хотелось сказать,
но пока не достаточно слов.
Мне много хотелось бы всем показать,
за гранью фантазий и снов.
Но пока эти мысли могу лишь крутить
в голове на своем языке.
Моя ненАвисть до кінчиків пальців.
До кінчиків нафарбованих вій.
Я з прошарку вічних страждальців,
Воїнів внутрішніх війн.
Кидаючи курити ламаєш цигарки.
Так мене зламали й в смітник.
Третя ночі. Я не сплю.
Усміхаюсь в тиху темінь.
Чому так? Не поясню.
Останні ночі - так живу.
На голові мов діадема,
чарівність віддає свою.
Играет безустанная капель
Бегом в постель. О, как отмерзли руки!
Пока за окнами метёт вокруг метель
Чай заварю себе что б вылечить разлуку.
Играет безустанная капель.
Играют мне на нервах капли с крана.
От отчаянья и холода сводит мне скулы -
утренний клик о пришедших ветрах..
Уж так влюбляться нечаянным людям
повелось да крушить свой рай на словах..
С больно жуткой улыбкой хлопая дверью
Вони - діти андроїдів,
хтось і IOSа,
заучених поглядів,
від мережі хаоса.
Вони - діти гаджетів,
планшетів та смартів.
Нам назло прогнозували короткочасні дощі
то з градом, то з вітром, зриваючим дах.
Ти бачиш краплинку страху в очах
та силу тримає кохання в душі.
Хрест-навхрест
в'яжу пейзаж,
від учора і до завтра.
Кожен жест
моїх вдихань
має кривду,
Ми з тобою встигнемо підкорити світ.
В будь-якому випадку.
В передчутті кладемо мрії на депозит.
Життя на початку.
Ми з тобою підкоримо сотні вершин.
Не рахуючи дати.