Місто, втомлене від люду, накриває тихий вечір.
Місто, втомлене від люду, накриває тихий вечір.
Десь ховаючи у темінь сліди білі літаків.
І думки мої буденні вже готуються до втечі
до сюжетів незбагненних й неочікуваних снів.
Дійсно, зупинивши погляд, на малу якусь хвилину,
розчиняєшся немов ти у моменті всім собою.
Мовчки згадуєш життя все і дилем всі павутини,
щось з журбою, щось з смиренням, щось з усмішкою легкою.
Відстань між учора й завтра, чергова метаморфоза,
черговий раз тихий вечір накриває моє місто.
І складається у вірші всіх думок буденна проза,
роблячи момент цей чимось особливо особистим.
