Поміж двома календарями, шановані усіма трударями,
Зійшлися Маланка, Василь і Щедрий вечір, повернули скоромне з втечі. Шкварки, кров’янку, домашню ковбасу, на смальці кутю … Тю!
Студент, як звуть тебе? Хома?! На чубі сивина, кручений немов ужвій…Не про тебе повість «Вій»? Сідай-но з нами, поїж, шинки відріж. Насипай холодець, кинь ті книжки, хай їм грець! В руці чарка, на думці Одарка. Як закохався й втратив сон, прими з горілкою сальтісон. Душу гріє замість кальсон. Сторчать бурсаки у місті, мов курки на насісті. А у селі повітря чисте, садки, баштани, пшеничне поле, щастя-доля. Гуляй, студент, тепер в тебе воля!
На цьому світі ми завжди чиїсь діти. Батько, бува, за святковим столом, сміється аж чолом, ховається за пирогами, що спекли мамо. Питає малеч, нас : «Бачите мене ?» ми разом : «Не бачимо Вас!». Приказка така, замовляння на віка. Тому й донині є достаток у родині. Не кажи, Хома, «ні», краще хильни. Візьми соленій огірок. щоб вчився урок, капусти щоб виросли вуса, грибочок – за поповських дочок. П’ємо, їмо, гарно сидимо. Послухай казку про вовка й Параску... Течуть хатні бесіди. А на дворі ж як весело!
Іванко вдягся Маланкою, безпорадною господаркою, Василем одяглась Явдоха, стала місячним богом. Іде компанія селом, велика числом. Шумлять у пітьмі – Циганка з дітьми, Баба й Дід, Коза і Кіт, Ведмідь з Москалем, Чорт з Глитаєм, натовп Розбишак- не обминути ніяк. Маски- пики, за ними музики, таланти місцеві на сніговій сцені. Галасує почот, мов зграя качок. Ходять, щедрують, господарів шанують. Пироги й гроші у людей хороших. А як господарі не чемні, до зла причетні, то знімуть їм ворота, добавлять турботи. Нема темних сил, де Маланка і Василь. Прийняли й Хому, дали повну суму. Викуп нестиме.
Добрі люди, щасти вам!
