Як писець полює взимку
Писець на пургу щиріть зубки : вкушу.
Хутро дибки, очі швидкі, в пащу б рибки.
"Цип-цип, дрібнота, розгулялося моє у-шу!
Підкрадусь тишком-нишком, когітки навшпиньки.
Мишу бачиш, ні? Оптика в ціні. Гризуни, де ви?!
Зіллюся зі снігом-оберігом.
Завмру."
Нишпорить нідзя місцевий.
На голодний шлунок сліду візерунок,
Склався у безперервне SOS.
В лісостепу сплячому оздоровчий крос,
під холод собачий!
Від вітру не вкритися, залишається молитися :
Сонцю за хмарами, ялинам старим, вогняним кулям,
Що над полем промайнули….Тявкнув на них, лапкою дриг,
А під снігом чистим - «сніданок туриста».
Мабуть, комусь надоїв.
От і не доїв.
Дух природи, дав нагороду - своїй частці, псової масті.
Тьху погоді, що на боці уродів.
Дурна завірюха лізе у вуха,
Світ затуляє, голчасто пуляє.
"Забирайся, падлюко, не приховуй люки.
За кожним - миша. Киш-но…!"
