Івана Купала (7 липня)
Вогонь і вода, Купала й Марена, дух та плоть - буття незбагненне. Тремо деревини, здобудемо багаття, клич казацький лине : «Ну-мо, браття!» І ти, сестро, здрастуй! Очі ясні, клопіт не на часі. Стрибнемо у вогонь в очищення світле! Плетіння віночків таїну повідай. Купала прийшло на зміну Ярилі, від вогнища в ніч – іскри безкрилі. Чи вкажуть вони, віднесені вітром місця, з давнини де папороть квітне? Родючисть землі рослинам дасть токи й істоти живі несуть в собі соки. Навколо стовпа зліт колеса-вогню, кружляє як птах і рветься на волю. А як стихнуть забави через високі трави йдуть до річки Горпина й Марічка, Поліна й Густя – свічки по річці пустять. Предки зрадіють нехай, йдучи крізь невидимиий рай. Пізньої ночі Купальскій вогонь затопчуть, щоб упир, відьма й вурдалак не поцупили ніяк. Бо кажуть : в Ніч із кладовища вітер виє, люто свище. Йдуть мерці по папороть. живих руками хапають. Глухо регочуть, до себе взяти хочуть. Очі не дивляться, пики кривляться, мов ляльки заведені, з душами роз’єднані. Почув би таке якійсь турчин - шаровари від страху намочив. Знає тільки козак боронитись від погані як. Приміром, парубок Савко, що продавав сир й молоко,. нічого не боявся, у ліс зібрався бо думки про гроші кусали як Бровка воші. Звісно, перед тим, обійшов свій тин, встромив лопухи під хати верхи. Щоб не наврочили бджілок приніс осикових гілок, посипав дуплянки, взяв сокиру з ганку. поклав її у вороттях, й остаточно здолав жах. Тобто, випив медовухи у шинкарки Моримухи і пустився в хащі, одному ж миляще. А як підеш з дівицею, доведеться скарбом ділитися. Одного не передбачив: перед тим в шинку пиячив. Чи горілка на цикуті, чи гриби якісь отрутні, тільки геть не пригадає в ліс зайшов з якого краю. Начебто, побачив квітку, загорнув її у свитку, а приповз до хати й плаче, в свитці - пір’я вороняче. А Сашко з Орисею ніч блукали лісом, ранком поверталися, восени побралися.
