Променад Хрещатиком MMXVIII
***
Висолоплюють цікавість очі молодії:
Щебет, сміх у дружнім колі, необачні дії…
Вітер перевів готівку на платіжну карту,
Суне з боку Бессарабки повз афіши арту.
***
Посміхається нещиро зі світлини давній,
В елегантнім капелюсі пан (сто років в травні).
Як він жив, любив чи плакав – невідомо нині,
Залишив картини людям, і йому не винні.
***
Волоцюга промовляє в метрополітені,
До глухого «фараону» речі не збагненні:
«В землю йдуть плоди незрілі, світ про них не плаче
Мрія гине без учину, пам’ятай, юначе!»
***
«Сталінок» зірчаті шпилі зайняли ворони,
Споглядають свою здобич, чорні на червонім.
Графіті спотворив мармур, то свербіж нащадків.
Вічно жвавий вздовж каштанів, кам’яний Хрещатик.
