Неоніла Гуменюк
Решту зірвали чи від вітру впали.
Радіють сонечку ці яблучка малі.
Щоб довго холоди ще не настали -
Так прагне кожне-кожне з них,
Теплом їм хочеться зігрітися останнім,Бо як впаде на землю перший сніг,
То "вижити" їм шансів не зоставить.
Шукає затишку й тепла душа моя,
Бо натерпілась за життя усеньке
Несправедливості й жорстокості.А я
Хотіла завжди спокою та миру,
Посидіти любила в самоті,
Думки всі викладала на папері,
Яскраво так палає скрізь,
Слова освідчення в любові
Прийду сказати їй у ліс.
Туди, де бігало дитинство,
Човником юність відпливла
І літечко цвіло так дивно,
І вітер пахощі розносить.
Вдихнути б їх іще разок,
В небесну задивитись просинь,
Як в твої очі голубі,
Що зваблюють мене щоразу.
Серденько віддаю тобі,
А білий цвіт акації
Медами вже запах,
Добром, любов"ю й радістю
Наповнює серця.
Горить свіча каштанова,
Теплом нас зігріва.
Й жбурнув щосили у суху траву.
Отак стоїть сумна струнка берізка
І це не сон для неї - наяву.
Гілки вона додолу опустила,
Чи холодно їй, а чи ні - хто зна.
Прошу тебе, не плач, берізко мила.
І танцює падолист
Під мелодію струмка.
Вітру музика дзвінка
На увесь ліс теж луна
То весела, то сумна.
Чути кришталевий дзвін,
В небі гулять,
За ними місяць
Та й не встигав.
Вони ж моргали.
Кликали вдаль
І розсипали
З дрібним дощем і навіть снігом теж.
Та залишилося уже йому недовго
Бешкетувати.Вже тепло іде.
Зігріє квіти, трави і комашок,Дерев торкнуться промінці ясні
І тішитимуться вони весні,Всі аж світитимуться радістю і щастям.
2017 р.
Ти називав мене маленькою фіалкою,
А літнє сонечко добряче припікало -
Для тебе була довгокосою русалкою.
Як вабив око осені багрянець
Красою неймовірною своєю,
Галантно запросив мене на тенець
Вода така чиста, студена.
Влітку у спеку воно,
Ніби оазис в пустелі.
Всі поспішають сюди:
Звірі й птахи, подорожні.
Хоч раз скуштувавши води,
Ближнього завжди любити
І не зважати на безліч хвороб,
А жить, працювати й творити.
Та намагатись чогось досягти
В житті, щоб залишить нащадкам,
Кохати і впевнено йти до мети,