Serhii Wened
Я дивлюсь, як прокидається сонце,
Як гуляє воно по парку.
Заглядає у кожне віконце,
І дає до пробудження знаку.
Я давно прокидаюсь у темінь.
Вирощуй силу у собі,
Бо твоє тіло то є храм.
Повір, не тільки для душі,
Але й на зло всім ворогам.
Забудь ти про свою печаль.
Я хочу позбутися всього,
Чого досягнув я в житті.
Я хочу позбутися цього
Гімна у своїй голові.
Я хочу усе це змінити,
Моя ціль – трансформація світу,
Що за роки створив я в собі.
Бо збагнути я хочу освіту,
Закопала що мене в лайні.
Я закинув і тіло і душу,
Братан, ти вибач за розлуку,
За те, що я зайшов у тінь.
Я пережив і біль і муку…
І говорив я сам собі: Амінь!
Усе пішло не так як треба,
Сьогодні моє особисте свято.
В цей день з’явився я на світ.
І хоч років пройшло багато,
Я не веду себе як дід.
Я сів, включив стареньку пісню,
Цей день, завжди, він тільки твій.
І що ти будеш з ним робити?
Як закінчити його хочеш, зрозумій!
Ти можеш бути битим, або бити.
І ціль свою постав лиш фоном,
Ні, я не блогер – я поет.
Я лиш люблю вірші писати.
А свій кремезний силует
На публіку не буду виставляти.
Люблю, коли на самоті
Ти можеш назвати мене невдахою,
Як ніби нічого я не досягнув.
Та я завжди повертатимусь птахою,
Що створена з попелу та вогню.
Ти можеш назвати мене скотиною,
Я не писав ще вірші про кохання.
Можливо, я тому вагався,
Що відчував розчарування,
Бо вже не раз на граблі натикався.
В останнє я вже покохав.
Ти не така як інші всі жінки.
Для мене ти давно вже стала особлива.
Твоя краса і врода і любов,
Мені подарувала крила.
Багато що з тобою ми пройшли.
Мій корабель не піде вже на дно,
Бо субмариною із дном він зіштовхнувся.
Напевно стане скоро літаком,
Тримайтесь всі, від мене хто не відштовхнувся.
Зостався хто, не дивлячись на те,
