Serhii Wened
Настане день, і ми з тобою
Біля каміну п’єм вино.
Піде в минуле час з журбою,
Та й сиві ми уже давно.
Ми зрозуміли, що щасливі,
Я кави вип’ю, закурю цигарку.
У роздуми занурюсь в пустоту.
Я вірю щиро та бажаю палко,
Проблеми що я свої розрішу.
І хоч вже назбиралось їх чимало,
Колись хотів я стати іммігрантом,
Щоб у Європу, там де є бабло.
Та зрозумів я якось ненароком,
На Батьківщині іммігрант я вже давно.
Немає прав, немає допомоги,
Вам не розбити моєї фортеці!
Щодня я вливаю у неї метал.
Те сало яке так висіло на боці,
Тепер уже наче кам’яний вал.
Свій храм для душі я будую завзято:
Я не фанатик шумних вечірок,
Де музика, п’янка, гул, шум і гам.
Повір, не дотягнишся так ти до зірок.
Вбивати свій час так нікому не дам.
В маленькій компанії лиш самих близьких,
Поки я невідомий поет,
Та прихильників декілька маю.
У своїх віршах я пишу,
Тільки те, що насправді я знаю.
Так багато пройшов у житті.
Що є багатство для Вас?
Що мотивує творити?
Те, що є плинне, як час?
Чи можна все ж що заробити?
Раніше гнався за баблом,
Я думав, що прийде час.
Та він лиш від мене втікає.
Я думав, що вирішу враз,
Та відповідей ще я не маю.
Коли у проблем водоспад
Хочу я полюбити себе,
І прийняти усі свої вади.
Знаю, щастя тоді не мине,
І не стане ніщо на заваді.
Хочу просто життю я радіти,
Сьогодні я трішечки хворий.
Забрала в полон мене лінь.
І день сьогодні чудовий…
Хвороба – від мене ти згинь.
Ну не вистачить в тебе і сили,
У мене власне бачення життя.
Відноситься до всіх воно взаємно.
Добром у кого всіяна душа,
Щасливим буде точно, неодмінно.
Буває на душі печаль,
Вранці встав і позаймався.
Випив кави, запалив…
Як ніколи я не здався,
Тільки м’язи розігрів.
Душ холодний так лікує,
