Світло (289)
Я дивлюсь, як прокидається сонце,
Як гуляє воно по парку.
Заглядає у кожне віконце,
І дає до пробудження знаку.
Я давно прокидаюсь у темінь.
Миті кращої вам не знайти.
Коли росами трави вкривають,
Ті, що створили усе навкруги.
Я давно перестав вже боятись,
Тої теміні і глибини.
Лиш тепер я почав милуватись
Чистим світлом своєї душі.
