Максим Марков
Залий думки вином,
втопи слова у морі.
Життя,мов під крилом,
тої гіркої долі.
Спали дії в вогні,
У кольоровому дзеркалі,
навпроти якого стою.
Чорно-білі лише силуети,
в голові я своїй малюю.
І у вікнах усе різнобарвне,
Хочу с тобой погрустить,
разделить и печаль и горе.
Через пальцы слезу пропустить,
побывать в искалеченном взоре.
Желал бы облегчить те боли,
Манять мене твої губи,
і очі твої поглинають.
Не треба ні бари, ні клуби,
донизу лечу, не впіймають.
Ти, мов сонце, усміхнена сяєш,
ЇЇ сумне лице - красиве,мов туман,
а посмішка - солодка,мов мед з цілющих трав.
Очі безмежно гарні, дурманять душу й серце,
думки кружляють п'яні,мов штормом у фортеці.
Волосся довге й далі, о водоспад чудесний,
У чому сенс життя?
А сенс життя у тому.
Радіти, як дитя,
не нудьгувать ніколи.
Знайти для себе діло,
Когда-то ты сказала,
"в её глазах нет жизни",
теперь прошу тебя я,
найди её в моих.
Я часто вспоминаю,
Останній рік у рідних стінах,
і далі вже не школярі.
А випускний, мов по годинах,
чекатиме на нас в цьому дворі.
Останній вальс, і сміх і сльози,
А я досі ще вас двох не забув,
серед неба ви цілі сузір'я.
Я сам винен, що довго так бовдуром був,
і вже вирвав усе своє пір'я.
Як ви там, я не знаючи, вірю у те,
Я убив би тебе,
прострелив твою голову,
закопав би в саду,
і забув хто ти є.
Жалюгідний і добрий,
Стань для мене всім світом,
і я покохаю планету.
Коли квіти огорнуться цвітом,
своє серце віддай поету.
Моє серце все рветься до тебе,
А як ти там, бюджет, конспекти, карти,
життя пішло як хтілося, чи ні?
Аудиторії змінили рідні парти,
обличчя нові, й кава лиш на дні.
Не маю права більше написати,
