Я убив би тебе,
прострелив твою голову,
закопав би в саду,
і забув хто ти є.
Жалюгідний і добрий,
кольоровий, аж бридко,
ти радієш життю,
та життя не твоє.
лиш ударом у серце,
і залишив би десь,
серед поля лежать.
Та тебе не змінити,
не згрубіє та шкіра,
бо ти блазень народу,
вбити і не кохать.
бо ти робиш ще гірше,
сам себе ти ламаєш,
і не можешь кричать.
Наодинці латаєш,
свої рани і шрами,
ти ще довго не зможеш,
від усіх приховать.
