Маленька принцеса (207)
Манять мене твої губи,
і очі твої поглинають.
Не треба ні бари, ні клуби,
донизу лечу, не впіймають.
Ти, мов сонце, усміхнена сяєш,
твому сміху і птахи радіють.
І мій погляд на собі впіймаєш,
твої руки і взимку зігріють.
Ніби бард, та не маю гітари,
мов поет, що не має пера.
Я від тебе сховаюсь за хмари,
бо ти літо, а я зимня пора.
Не пролий ні одної сльози,
бо сюжет цей того і не вартий.
Ти ховайся у ніч, від грози,
я в грозу, день на неї багатий.
Забувай про моє існування,
проживай кожен день, як до того.
Як задала своє перше питання,
і про мене не знала нічого.
