Максим Марков
Присылай свои фото почаще,
я тобой любоваться желаю.
Мне с тобою и мир будто слаще,
от улыбки твоей быстро таю.
И надеюсь, прошу не так много,
Чомусь я чекаю твоїх повідомлень,
чомусь я жадаю побачити знову.
Твої срібнії очі, почути мову,
красу твою, без оздоблень.
Чомусь я радію твоїм кружечкам,
Я цей день пам‘ятати не буду,
він пройде, як і сотні таких.
В самоті, серед музики й бруду,
заховався від душ людських.
Не назву сьогодення я святом,
Якби ти була сигаретою,
скурив би одним затягом.
І ніби в холодному морі,
я був би твоїм варягом.
Ковтком вогняної води,
Люблю её до дрожи,
трясёт всего от страха.
Мы слишком непохожи,
любви частицы праха.
О ней я не забуду,
Ещё один день мною прожит,
а большего мне и не надо.
По ночам моё сердце всё гложет,
мыслей всплеск, ожидая парада.
И я на день, но ближе к чему-то,
Яким запахом твоя любов,
який аромат у кохання?
Шоколад, цигарки, чи вино,
ягід, квітів, повіття із рання?
Чи пахучі твої почуття,
Моя любов стоїть в центрі столиці,
може когось чекає, може й ні.
Для мене це немає більш різниці,
моя душа тепер на чужині.
Моя любов десь дихає далеко,
Сузір‘я у формі жубри,
із каменю серце розбилось.
Між хвилями зникли скарби,
і сонце горіти втомилось.
Весь сад огорнувся у горе,
Яким кольором твоє серце?
Лише не кажи, що червоне.
Нехай відповідь скаже люстерце,
в глибині своїх слів і потоне.
Воно біле, мов хмари у небі,
Когда-то ты сказала,
"в её глазах нет жизни",
теперь прошу тебя я,
найди её в моих.
Я часто вспоминаю,
Я опьянён восторгом больше пьянства,
что дальше слышу, выше взор веду.
Меня дурманит этих строчек яства,
я к ним невольно с трепетом иду.
Он въелся в душу, заменив собою,
