Темні роздуми (151)
Любов - глибока рвана рана,
на тлі людького серця й тіла.
Поруч тепер вже не «кохана»,
в тіпьмі нічній сховатись хтіла.
Нічні поля і силуети лісу,
чорняве небо, і ні зірок, ні хмар.
Усі вони в душі, немов завісу,
рядки любовні дмуть через димар.
Я знов пишу рядки про те кохання,
що списом розтрощило серце й груди.
В очах сіріє світ, мов плівка рання,
немає й сил творить нові споруди.
Якби ж та відстань забирала крихти почуттів,
і з кожним кілометром була б слабша.
То почалася б нова ера відкриттів,
за «джокера» з‘явилась б карта старша.
