Максим Марков
Стрибай, мерщій,
чого ти ждеш?
Чого танцюєш,
а не п'єш?
Бачиш салюти,
Не куплений букет,
зів'яне на вітрині.
Ростане шоколад,
у формі серця нині.
І одинокі душі,
І краще пізно, ніж ніколи,
та не скажу тобі тих слів.
Що мою душу, мов шипами,
кололи сотні довгих днів.
До твого серця не торкнуся,
Я не хочу весь этот дивный бал,
мне нету пары, я и не ищу.
Я бы хотел, и всё же танцевал,
но просто так себя не отпущу.
Ведь танцы все - искусство тела й духа,
Ти фантом у моєму житті,
ніби мила ядерна бомба.
Не сховатись мені в укритті,
ані висунуть з ями лоба.
Надто часто траплятися стала,
Я один, и мне это нравиться,
я свободен, как ветер в пустыне.
По началу так сложно исправиться,
но я жду, пока сердце остынет.
В одиночку легко и спокойно,
Пусть Путеводная звезда твоя не гаснет,
тропы тернистые все обрастут цветами.
Пускай судьба одарит только счастьем,
и лишь любовь летает между вами.
Пусть все мечты исполняются твои,
Мені сподобалось ридати,
трусяться руки і нерви.
Курити починать, кидати,
а сльози йдуть все без перерви.
І кожна крапля важить тонну,
Давай на відстані,
у сотні миль.
Ми обміняємось,
повітряним цілунком.
І лиш тоді,
Збреши мені, хай буде це неправда,
усе, що так здавалося мені.
Єдиним вірним кроком, добрим знаком,
які я так шукав, мов неземні.
Збреши мені, як букви всі отруйні,
Вы любите друг-друга вечность,
вместе радуйтесь ещё больше.
Ощутите всю дней быстротечность,
проживите вдвоём подольше.
И души в любимом не чая,
"Біле"
З тобою так чудово,
в душі для тебе слово.
Чарівність і любов,
мов на папері кров.
