Максим Марков
Лице - нужденний біль,
очі бездонно кволі.
Не приклада зусиль,
зітліли у неволі.
Руки - кістки і тінь,
Наша любов завершиться у моря,
спокійні хвилі терлись об пісок.
Яка би не була в нас доля,
назавжди шлях не йтиме до зірок.
Наша любов закінчиться в тумані,
Симпатичні, ніби відьми,
балакучі, ніби птахи,
неповторні, ніби фільми,
з ними зорі, мов комахи.
Емоційні, ніби шторми,
Давай заснемо на завжди,
давай заснемо ми разом.
Хай не прокинемся вночі,
хай стихне серце в унісон.
Хай душі стліють у пітьмі,
ЇЇ сумне лице - красиве,мов туман,
а посмішка - солодка,мов мед з цілющих трав.
Очі безмежно гарні, дурманять душу й серце,
думки кружляють п'яні,мов штормом у фортеці.
Волосся довге й далі, о водоспад чудесний,
Природа неймовірно красива,
та до вашої їй ще далеко.
І хоча ваша надто манлива,
я її споглядаю з далека.
Ніби витончені хвилі моря,
В просторах, між зірок,
у темряві бездонній.
Милуюсь нашим всесвітом,
на лавці прохолодній.
І Сонячну систему,
Я задихаюсь від думок про неї,
і у темряві я не один.
Ніби я у нічній галереї,
а вона - постать серед картин.
Мене друзі відмовлять, не схвалять,
Лишіть мою землю мені,
лишіть мене моїй землі.
Я буду битися в вогні,
і кров поллється по гіллі.
Ми не забудем лихих днів,
"Біле"
З тобою так чудово,
в душі для тебе слово.
Чарівність і любов,
мов на папері кров.
Заради тебе нас поглине море,
підемо в бій, кожен буде в двобої.
Заради тебе, ми посієм горе,
вершники апокаліпсису твої.
За кожну краплю твоїх гірких сліз,
Доброго часу темною доби,
мої колеги, по рядкам залитим.
Це моя гра, я насолоджуюсь процесом,
поки ще насмерть не буду забитим.
Мене гукає шибениця скрипом,