Лице - нужденний біль,
очі бездонно кволі.
Не приклада зусиль,
зітліли у неволі.
Руки - кістки і тінь,
пилом покриті скроні.
Душу роз'їла міль,
сховавшись у долоні.
У тіні від зірок,
у темряві холодній.
Сотні важких думок,
у голові бездонній.
І вітру там нема,
але єство здуває.
Надія є одна,
що їх хоч хтось чекає.
