Роман Чигір
"це ми зробити мусимо!"
він їх веде до парку.
"з’їсти он ту бабусю…"
і достає цигарку.
підпалює. світло. всюди
брррр… тягне ще вище ковдру.
комп на колінах. що там у чаті?
ні. вона не здається. горда.
буде мовчати. буде мовчати.
ранок. субота. клавіши стукає.
як з’ясувати все що є,
як об’єднати.
навіщо дощ так довго ллє,
аж забагато.
ніхто не хоче, я питав,
Вона так виросла, що їй
вже зручно лампочки міняти.
Три дні на тиждень пів на п’яту
до неї хлопець, теж худий,
приходить у любов пограти.
вона стріляє з револьвера,
у щось, чого тут не існує,
і каже: "тьфу, яка холера".
у дуло дує.
на неї Боже дише з неба,