Татьяна Юзленко
Котить хвилі сивий Дністер
Сотні літ він несе свої води
Вздовж могутніх його берегів
Постають дивовижні заводи.
Бачив турків, і злих яничар,
Бачив роду козацького силу
В Казахстані, в Астані,
Свято відзначають
Вісім сотень літ уже
Полководця знають!
Ось Бейбарс - дитя степів,
Вкрадений війною,
До бабусі їду я сніжною порою
Край дороги ліс прослався темною стіною.
Справа сосни височіють, вітер в них блукає.
В білі шуби вбрались хатки і мене вітають.
Із коминів йде димок, стелиться додолу,
А у пічечках вогонь лиже спини дровам.
А за вікном чудовий день зими…
Не причаїлась, і не спить природа.
Промінням сонця радує мене
Дністровської землі чудна погода.
Для когось сірість, мла, туман
Минає день за днем, збігають роки.
Земля навколо сонця маячить,
І молодість моя відходить в осінь
А хочеться іще душі пожить.
Згорнулись крила, на яких літала
І на чолі з'явилась сивина,
Сиві тумани міста огортають,
Осінь крокує по нашій землі.
Птахи у вирій давно відлітають,
Тихо щезають у білій імлі.
Шелестом ніжним нас ліс зустрічає,
Тихо листочки додолу летять.
Золотом розписав вересень
Коси тендітних беріз,
Пензлем провів по зелені,
І жовтню залишив ескіз.
Миттю художник фарбами
А в Дубосарах знов ідуть дощі,-
Полощуть вітам золотаві коси.
Течуть потоки брудної води,
Нагадуючи нам про нову осінь.
Похмуре небо... Хмари в нім снують,
Скидаючи на місто буйні роси,
Зимовий ранок надійшов –
Земля відкрила очі.
На небо сонечко зійшло,
Промінням всіх лоскоче.
Морозець грає на щоках
Завзято і весело.
Перший слід осені
Літо спекотливе швидко відгуло,
Вересень шовковий заглянув в вікно.
Бархатом тендітно він на плечі ліг
Листячко берізки облітає з віт.
Вітерець грайливо чеше пасма лип,
Ніч прийшла, лягли всі спатки,
Місяць світить за вікном,
Малюки Оленка й Петрик
Заколисані добром.
Ніжні очки, ніжні щічки,
Привітав нас дощем вересень
Відірвався від гілки і вниз
Листям жовтим палким радісним
Полетів дивним танцем униз.
А повітря тремтить від ніжності,
Сяє в ньому осіння пора,