Татьяна Юзленко
Пролунав останній дзвоник,
Промінець на землю впав,
І надходить дуже швидко
Літа радісний розмай.
Спорожніла наша школа,
Не сидиться дітворі,
Зимовий ранок надійшов –
Земля відкрила очі.
На небо сонечко зійшло,
Промінням всіх лоскоче.
Морозець грає на щоках
Завзято і весело.
Місяць на небі,
Зіроньки сяють.
Стежка до хати веде.
Шибки у вікнах
Узорами грають
Ткаля-зима їх пряде.
А в Дубосарах знов ідуть дощі,-
Полощуть вітам золотаві коси.
Течуть потоки брудної води,
Нагадуючи нам про нову осінь.
Похмуре небо... Хмари в нім снують,
Скидаючи на місто буйні роси,
Привітав нас дощем вересень
Відірвався від гілки і вниз
Листям жовтим палким радісним
Полетів дивним танцем униз.
А повітря тремтить від ніжності,
Сяє в ньому осіння пора,
Золотом розписав вересень
Коси тендітних беріз,
Пензлем провів по зелені,
І жовтню залишив ескіз.
Миттю художник фарбами
Сиві тумани міста огортають,
Осінь крокує по нашій землі.
Птахи у вирій давно відлітають,
Тихо щезають у білій імлі.
Шелестом ніжним нас ліс зустрічає,
Тихо листочки додолу летять.
Минає день за днем, збігають роки.
Земля навколо сонця маячить,
І молодість моя відходить в осінь
А хочеться іще душі пожить.
Згорнулись крила, на яких літала
І на чолі з'явилась сивина,
Завирував над містом листопад -
Це за вікном вже розгулялась осінь.
І за собою кличе стежка в сад,
Там світить крізь гілля небесна просинь.
І так затишно, тепло на душі,
А за вікном чудовий день зими…
Не причаїлась, і не спить природа.
Промінням сонця радує мене
Дністровської землі чудна погода.
Для когось сірість, мла, туман
До бабусі їду я сніжною порою
Край дороги ліс прослався темною стіною.
Справа сосни височіють, вітер в них блукає.
В білі шуби вбрались хатки і мене вітають.
Із коминів йде димок, стелиться додолу,
А у пічечках вогонь лиже спини дровам.
Вечірній присмерк, наче морок опустився,
Замовкли птахи до ранкової зорі,
Мелодія чудна полилася із флейти
Це музикант творить свої пісні.
Чудові звуки линуть із віконця,
Медами розійшлися по землі,