Антонич Богдан-Ігор: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

5 6 7 8 9 10 11 12 13

…

› »

Кличу

Ці слова схвильовані,

ці слова неспокійні, грізні.

Їддю часу опльовані,

наче коні бичовані

батогами, злітають пісні.

Це тобі я складаю дань слів,

динаміко суворих днів!

by Антонич Богдан-Ігор

Ніч на площі Юра

Північ чорна, наче вугіль,

ходить тінь по площі Юра,

в’ються обручами смуги

на блискучих сірих мурах.

Місяць — таємничий перстень,

вправлений у ночі гебан.

Будеш в срібнім сяйві мерзти

під холодним дахом неба.

106

by Антонич Богдан-Ігор

До нас!

Каштани в ранок сивий, попелястий

шуміли над твоїм вікном.

Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти

турбот, пісень та мрій фантом.

(Каштани наче прапори хвилясті).

Хай час від цвілі береже

by Антонич Богдан-Ігор

Поетова весна

Ну що ж, поете безіменних мрій?

В твоїй чернетці пишних віршів рій

дзвінкими римами впиває, як вино.

Ти крізь вікно

у далечінь глядиш:

виприскують сріблясті стебла трав,

небавом бризнуть яблуні бруньками

by Антонич Богдан-Ігор

Гірка ніч

Заснули люди в чорнім місті,

під ковдрами леліють сни.

Твоєї мрії не помістить

цей світ безкраїй та тісний.

Замовкли голоси охриплі,

і спокій крила розпина,

і північ зерна маку сипле,

by Антонич Богдан-Ігор

Гірке вино

Мої дні жорстокі та холодні

полину навіяли в пісні,

потонули обрії в безодні

чорної весни.

Знов підказує мені до вуха

слів спокуслива, похмільна їдь,

що поглине серце завірюха,

by Антонич Богдан-Ігор

Спротив

Чи то струни, чи не струни,

чи то, може, вістря шпаг?

Вік минув зеленорунний,

що садами ніжно пах.

Навіть скрипки срібні жили

не заплачуть серед туч,

хоч на серце наложили

by Антонич Богдан-Ігор

Стріла

Подай мені лютню з каміння,

холодну мов лід і блискучу мов сталь!

О, не кантилена осіння,

зими променистий, іскристий кришталь.

Не зайві жалі легкозмінні,

не мелений мелос, не настрій шовковий.

Хай струни, як вістря кремінні,

by Антонич Богдан-Ігор

Суворий вірш

Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів,

не втекти вже ні в мрію, ні в пісню.

Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів

під суворих світань весну пізню.

Вже не вирватись більше з затислих обійм,

треба глянути дням просто в вічі,

хоч навпроти вдаряє скажений прибій,

by Антонич Богдан-Ігор

Ранок

Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла,

покотилось бляхою дахів.

Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла

піснею возів прогомонів.

Знову перекреслить неба синь безмірну

зір падучих лінія крива.

Місто дивно біле, майже неймовірне

by Антонич Богдан-Ігор

Пізня година

Об вікно кажан крильми вдаряє,

все принишкло, стихло, охололо.

Безвість манить нездійсненним раєм,

наче ртуть, спливає в жили холод.

Ходиш, ходиш, дивні тіні водиш,

з болем родиться у серці пісня.

Поплили над світом чорні води

by Антонич Богдан-Ігор

Ніч

Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі,

ляга на серце ржа думок.

На стінах тіні в’яжуть круглі петлі

в чудний і нерозплутаний клубок.

Мов чорний кіт, сів череватий чайник,

годинник, наче джміль, гуде.

Яка ж солодка ця принада тайни

by Антонич Богдан-Ігор