Антонич Богдан-Ігор: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹ 1 2 3 4 5 6 7 8

…

› »

Зозуля

Ой, закувала знов зозуля.

Мабуть, кує вже сотий раз?

Вже двадцять весен в юних гулях

відмірюю піснями час.

Роса сріблилась на малинах,

хлоп’я молилось до весни.

Зозулями хвилини линуть

by Антонич Богдан-Ігор

Ярмарок

Мій брат — кравець хлоп’ячих мрій,

зішив з землею небо.

Горять хустки у крамарів,

немов стобарвний гребінь.

Співають теслі, бубни б’ють.

Розкрию таємницю:

червоне сонце продають

by Антонич Богдан-Ігор

Теслів син

Дубова скриня, в скрині пісня і сокира.

Сокирою хвалив щодня твій батько бога.

Твій дід теж тесля був. Стоять церкви чотири,

що ними завершив своє життя убоге.

На жаль, твоя долоня вже не до сокири,

не мрії з дерева тесатимеш крилаті.

Так відлітають птахи наших гір у вирій

by Антонич Богдан-Ігор

Портрет теслі

Він був закоханий в мистецтво і мистець в коханні,

тесав церкви стрілчасті й чарував жінок,

тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій.

Горіли молодиці і дівчата в п’янім щасті.

Ой, не одна згубила з них вінок!

Коли умер, лишились його твори:

дзвінкі пісні й церкви сріблистобанні.

by Антонич Богдан-Ігор

Малий гімн

Стріла намірена до льоту,

струна настроєна до гри.

Червоні зорі, мов монети,

в калитці вечора лягли.

А серце? Серцю лиш п’яніти,

тремтіти і кохать йому.

Звеличую усоте вітер,

by Антонич Богдан-Ігор

Барвінкова щирість

Кохай мене звичайно й просто,

так, як кохають всі дівчата.

Коли проходиш білим мостом,

зоря в твоє волосся вп’ята.

Так палко вміють цілувати

лиш ті, що перший раз цілують.

В тремтінні слів твоїх крилатих

by Антонич Богдан-Ігор

Підкови

На сто возах весна приїде,

мов луки, вигнуться смички.

Крізь сито дощ весінній цідить,

і дяк запалює свічки.

Та їхать ми ще не готові,

й баси нам нетерпляче тнуть.

Хай, люба, місяць на підкови

by Антонич Богдан-Ігор

Тернина

Немов метелик полум’яний,

на кущ тернини сонце сіло.

У твої очі синьо-тьмяні

дивлюсь натхненно і несміло.

Коли нас ніч розділить сонних,

серця заб’ються в нас окремо,

щербатий місяць снами томить,

by Антонич Богдан-Ігор

Два серця

У вечір, в обрії, у спів

підем, обнявшись, перед себе.

Мов черепицю із дахів,

зриває вітер зорі з неба.

І, відділившись від юрби,

загорнемося в хутро ночі.

Хай два серця — два голуби

by Антонич Богдан-Ігор

Хміль

Дівчино, хмелю весняний,

довкола мене оплетися!

Кують нам дятлі з моху сни

і в сто гаях лопоче листя.

Весна омаєних весіль

і кожна ніч, немов отрута.

Твоїх долонь ласкавий хміль

by Антонич Богдан-Ігор

Весільна ніч

Палає ніч пташиним співом.

Хто ж, люба, ложе нам постелить?

Дивись, як сяє мерехтливо

у вікна місяць — чару келих.

Хрещатим мохом і коханням

нас оплете нестямне щастя.

Сто місяців тремтить зарання

by Антонич Богдан-Ігор

Весільна

Для Олечки

Послухай: б’є весільний бубон

і клени клоняться, мов пави.

В твоє волосся, моя люба,

заплівся місяць кучерявий.

Чому пригасла скрипка трохи,

by Антонич Богдан-Ігор