Виктор Харламов
О, Белла, страсти пилигримы
Нас обвенчали только раз,
Но мы с тобой , судьбой терпимы,
Ещё влюбляемся... в Парнас.
Небесны наши страсти, боли,
Песнь соловья не мёд, а глас господний...
Сама любовь пронзающая рай
В телесной заводи и преисподней...
С ума восторгом сводит... Пой, сгорай!
Поёт стервец, осознанно умело...
Мы голодные, мы нищие, с Лениным в башке, с наганом в руке!"
/ поэма "Хорошо" В. В. Маяковский /
Дети клерков Кремля и артистов России,
Все в Америках, США и в Европе "влачат..."
Моїх очей етюди до лиця
Красі і серцю, все ж фіксують долю...
Всі твої риси - вигадка митця;
Прекрасне бачить - я живу тобою.
Портрет твій в рамі серця, так, мого...
Мегафон, у бакланов на час,
Одолжил седовласый Нептун,
- Прокричал: "Шторм дарю без прикрас!"
И рванулся в затишье лагун.
Покуражился, пляжей удел
Всесильна в думці сущого буття,
Чому ж ти, Муза , довго не гостюєш;
Нікчемам час даруєш, як сміття,
Чи в силах темних ти, повік тупцюєш.
Без пам'яті чи можна жити... - Ні,
Наснилась осінь з напівсвітлом скла,
Ти, друзі в блазенському гурті з раю
Небес, здобувши кров, як сокіл, з тла,
До тебе серце линуло... палаю...
Але час йшов, старіло, глохло все,
Одиночества тина
Для бессмертия - "Я",
Нам нужна Украина
Друг.., твоя и моя.
Не в удушье снарядов,
Моя любов то лихоманка днів,
Зве у неволю зранену мрій душу..,
Мій розум, що кохати щиро вмів,
Розгублений... його ж бо чути мушу.
Покинути мене не поспішай,
Не сорок зим возьмут любви чело,
Глубокие морщины зим согрею...
Ливрея юности, тебе назло,
Достоинства утратит... с плотью всею,
Где прелести души и тела... Вдруг,
Не закликай мене у правди гай -
Твою несправедливість взяти. Краще,
Ти, силу силою перемагай,
Щоб хитрість ранила, як лева паща.
Люби вже іншого, май власний зиск,
Мир - краткий миг добра и лжи чудес,
О совершенстве думает немного.
Как сцена, где обман, уводит в лес,
А звезды втайне шепчутся не с Богом.
Я постигаю ад природных сфер:
