Виктор Харламов
Ты мне снишься порой, хоть придумана мной,
Мы знакомы едва ли, по праздникам, всуе.,
С юных лет до тревоги нелепой мужской,
Вижу: с памятью лет говорим и танцуем.
Почему так., когда стало мифом надежд
Скажи мені багато, як завжди.
Хай, лестощам дорогоцінним, сила
Ще буде прикладом в тобі, біди
Емоцій від любові . Їх просила,
Світанком серця і душі. Скоріш
"Перехожих не минає,
Під вікном мрячить.
Мій хлопчинка засинає,
Але ще не спить.
Мамо, розкажи мені про дощ!
То ж співаю тихо зливі,
Ведут к любовнику, к любовнице,
Поделать ничего не может Бог…
Грех запретив, сам на околице,
Он за полночь одной всего лишь краской,
Неспешно оформлял свои холсты…
И становились все пейзажи сказкой,
Не мог не замечать полотен ты…
Вначале вдруг широкими мазками
Шоколадниця, кофе .., є сьомга на грилі,
І готель ; все керується смаком бажань.
Є дівчата красиві., ще й виключно милі,
Звісно., хлопці й мужчини, вій трепетна рань.
Йдуть розмови, бентежать тіл трунки і очі..,
Знаю: "... сердцу, ведь, не прикажешь.",
- Говорят так и здесь и там;
Я тебя не узнаю дажешь,
Не приникну к твоим устам.
Ненавидеть, любить и только.?
"Я - є. Ти - будеш ..."
/ Марина Цвєтаєва. Червень 1918 г. /
Я - є. Ти - будеш. Прірва - світ двомовний...
Я - п'ю. Ти - будеш, згоден, ні.., - це важко ...
Століття, розділяють Нас ... - їх казка;
Постарію, снігом вкриюсь, наче взимку все,
Як любов перехворію, любий мій... - спасе.
У журбі не ворушити нам минуле, ні
По тобі журюсь - жалкую, з серцем у борні.
Все що було колись в коханні, що було,
Любові пам'ять зберегла що знане…
Те потаємне, що в душі не в'яне,
Бо пам'ять — дзеркало, — мрій з діамантів скло.
Враз втратити кохання, долю
Марнуючи життя святе;
Стискаючи серця від болю
Від неочікувань... Проте,
Є сила зла що спокушає,
В Днепре есть памятник - музей героя:
А был ли сам герой, спросить кого...
Панфиловцы бежали из застоя,
А Саня... - из Музея своего...
Он воевал три дня, и был башкиром,
