Ruslan Barkalov
Між дружбою й Любов’ю
Між тисячами так непотрібних слів
Кожен з нас є чиєюсь тінню
Кожен з нас кимось для когось був
Не дзвониш… не пишеш… не згадуєш…
Сам я на троні – у домі холодному
У тронному залі чекаю на смерть.
У тому дитяті новонародженому
Приходить цар а моя погибель.
Мої ридання – тривожні думи…
В порожніх храмах душ гуляє вітер
Тут тихо стало й карантин давно.
Минуле з пам’яті давно все витер
І тільки спогади наче німе кіно
І зійшов місяць над горами
Оглянув білу землю заметену снігами.
Потріскуючи стрибав мороз дібровами…
І було чути лиш рип – рип під ногами.
Там, за ялинкою зайці причаїлись
Нікому не клену, нікого не виню я,
У тім, що є – виною я лиш сам!
За кожен день, що Бог мені дарує
Молитву возношу у Його храм.
Минуле, котре я залишу за дверима квартири
І зайшовши у ванну змию біль цього дня
Ну чому так – питав не раз сам себе я у вісні
І відповідь приходила завжди та сама
Історія це минуле – завтра буде новий день
Мені снилась божественна тиша
Десь високо, в Небеснім раю.
Я всю ніч з насолодою слухав
І ніяк не хотів повертатись
Назад на грішну землю.
Вечір на дворі і тиху казку
Я на добраніч тобі розкажу
А ти заснеш мій маленький
В мене на руках – сину
Спи мій маленький
Слова, слова, слова … Яка же їм ціна,
У тиші цій, маскованій, між нами?
І гори почуттів описують оті слова
Котрі шепочуться коханими устами
Слова, слова, слова … а правда де?
Коли серце щемить і плаче
Ти самотній і сумний
Ти прийди до мене юначе
Я небесний батько твій
Допоможу тобі і пораджу
І загою рани твої
Про що говорять ранком солов'ї
Про що співають у гаю так мило?
Чи про любов? Про молоді роки?
Від співу того серце мліло
Про що співають ранком солов'ї?
Ту свою пісню ніжну і чарівну
Я вкотре повертаюсь в стару хату
Де все дитинство босоноге пройшло.
Чекаю, що знов мама й тато
Під вечір з поля змучені прийдуть.
Та це лиш спогад тихого дитинства,
