Ruslan Barkalov
Чи ми живемо так, як заповів Христос?
Чи справді віруємо ми в ім’я Господнє?
Кого ми прославляємо: життя чи смерть?
І тягнемось куди: до неба чи в безодню?
Словами брата свого навертаєм до життя
Коли серце щемить і плаче
Ти самотній і сумний
Ти прийди до мене юначе
Я небесний батько твій
Допоможу тобі і пораджу
І загою рани твої
Слова, слова, слова … Яка же їм ціна,
У тиші цій, маскованій, між нами?
І гори почуттів описують оті слова
Котрі шепочуться коханими устами
Слова, слова, слова … а правда де?
В порожніх храмах душ гуляє вітер
Тут тихо стало й карантин давно.
Минуле з пам’яті давно все витер
І тільки спогади наче німе кіно
Осінь як жінка - така різна буває часом
Десь холодом віє, десь ніжно муркоче
То сонечком бавиться то морозами
То жіночним сопрано а іноді басом
В молитві прибігаєм – Отче наш!
До тебе, молимось, благаєм:
Спаси, помилуй, збережи нас –
Ми твої діти, іншого не знаєм
Благаєм Боже – миру нам подай,
Мені снилась божественна тиша
Десь високо, в Небеснім раю.
Я всю ніч з насолодою слухав
І ніяк не хотів повертатись
Назад на грішну землю.
Сам я на троні – у домі холодному
У тронному залі чекаю на смерть.
У тому дитяті новонародженому
Приходить цар а моя погибель.
Мої ридання – тривожні думи…
Дорогою ішов втомлений ангел.
Він тихо плакав серце із жалю.
Не зміг ніяк він назбирати добрих діл,
Щоб ними помолитись за людей Творцю.
Холодний погляд, у очах, зневіри,
Нікому не клену, нікого не виню я,
У тім, що є – виною я лиш сам!
За кожен день, що Бог мені дарує
Молитву возношу у Його храм.
Про що говорять ранком солов'ї
Про що співають у гаю так мило?
Чи про любов? Про молоді роки?
Від співу того серце мліло
Про що співають ранком солов'ї?
Ту свою пісню ніжну і чарівну
Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу рідної землі красу.
Піду у гай, де соловей щебече,
