Ріша Блакитна
Як бачу тебе, сонечко моє,
То світ мені яскравішим стає.
Зникають з нього темні кольори,
Бо дати крила мені можеш тільки ти!
2009 рік
Летіла душа, синім небом летіла,
Хотіла до тебе в обійми, хотіла!
А як побачила тебе —
У сні я чула крик душі.
Він пролунав, мов гучний вистріл.
І сильний біль пробився крізь моє серце —
Я чула, як кричав увесь світ.
Той крик душі на цілий світ
Я й досі пам'ятаю день,
Коли подарував мені ти крила!
Так сильно, як тебе, я ще нікого не любила!
Мені хотілось полетіти в небо!
В вікно віє вітер,
Кого він шукає?
Мабуть, ту єдину, що долею звуть.
У вічному світі він вічно блукає,
Лишаючи після себе лиш звук.
Чорні стрічки, черевики,
готичні хрести:
На кладовищі -
я бачив чорну тінь:
Це була, точно, ти!
Нема кінця старим,
Нема початку новим змінам.
Ніхто не змінить нам життя,
Якщо, самі його не зміним!
2010 рік
Я по життю, мов, Лис —
Це мій головний принцип.
Я той маленький Лис,
Що в натовпі сірих облич —
Шукає свого Принца.
Я по життю, мов, Лис,
Якби я була б, кішкою —
Ти погладив би мене.
Ну, а я б муркотіла тихо,
Мило дивлячись на тебе.
Тільки шкода, що я не кішка,
Із того дня - пройде багато років.
І, ось, одного разу, розгорнувши конверт -
Ти, витягнеш малюнок той - і оживе минуле:
Спогади - повернуть тебе в "Берегове",
У твої 16 із половиною років.
Вона прийшла, засипавши двір листям,
Розфарбувавши листя у яскраві кольори.
Огорнувши дерева, що над річки блакиттю,
В якій відобразилася руда душа її.
Вона вірвалася в двері тихим вітром,
Блукає полем свіжий вітер,
А я йду стежиною одна.
В руках моїх букет з осінніх ніжних квітів,
І на душі так легко-легко,
А в серці так, немов іще весна.
