Я і Вітер
Блукає полем свіжий вітер,
А я йду стежиною одна.
В руках моїх букет з осінніх ніжних квітів,
І на душі так легко-легко,
А в серці так, немов іще весна.
А він десь поруч йде зі мною,
Хоча й не бачу його я,
Він шелестить пожовклою травою
Й мене до себе пригорта.
"О, милий Вітре! Як же добре буть з тобою," -
Стуливши очі, шепотіла я.
А як відкрила їх, то озирнулася на поле:
А там — ані душі нема!
Нема, бо всі ще спали
І тому не знали, що творилося на світі.
Не бачили вони, як у ранковім полі
Гуляли лише Я і Вітер.
2009 рік
