Ольга Анцибор
Мудрість життєва і щастя кохання,
Радість від зустрічі, біль розставання,
Сльози вдови, сміх дитини малої,
Взимку сніги, первоцвіти весною.
Осінь бурштинами листя фарбує,
Літо веселками зір нам милує,
Дівчина сонце затьмарить красою,
Кохання палало, кохання горіло,
І душу самотню воно мені гріло.
Я в небо злітала на крилах прозорих,
Світив мені місяць, всміхалися зорі.
Я ніжність в очах твоїх бачила, любий.
Та раптом розлука, як чорная згуба,
Камінням упала, стрілою злетіла,
Знов лягає дорога
Від воріт, від порога,
Чи здолаю її, чи пройду?
Я піду, я поїду,
Відведу лиху біду,
Може щастя синочку знайду.
Вийду я в чисте поле,
Господи, я дякую тобі
За твоє святе благословення,
Дав мені ти сльози у журбі,
І кохання дав як одкровення.
Ти створив мене таку не схожу
На подруг моїх і на людей
Врівноважених як день погожий,
Я їду на побачення до сина,
Під брамою в’язничною стою,
Коли ж вона настане та година,
Що обніму кровиночку свою.
П’ять літ я вже сюди топчу стежину,
В колючим дротом оповитий дім.
За що страждаєш, мій коханий сину,
Хіба це гріх, що хочу я кохання?
Хіба це гріх, що серденько тріпоче?
Воно в житті зазнало лиш страждання,
Тепер тепла і ніжності так хоче.
Так хоче рук, що захистять від світу,
Міцних обіймів хоче, чоловічих,
Та відцвіло вже літо буйним цвітом,
Літня ніч – поцілунок шовковий,
А повітря, як трунок медовий,
Зірки в темному небі прекрасні,
Ніби очі коханої ясні.
Юний хлопець, міцний,як дубочок,
Свою милу привів у садочок,
Як берізку її обіймає,
Я с тобой разминулась во времени,
Златокудрый возлюбленный мой.
Я стихами твоими беременна,
Сердце полнится только тобой.
Если б знал ты, любимый, как хочется
Твои кудри погладить рукой.
Я твоя Айседора-танцовщица,
Іду по Києву, іду я по столиці
Широка вулиця, машини, люди, гам.
Ти тут жила, красуне-чарівнице,
І вулиця тепер з твоїм ім’ям.
А ось і Бабин Яр. Полита кров’ю,
Здається, й досі стогне тут земля.
Ти тут загинула і ми з любов’ю
Я тримаю в руках вишиванку,
Квіти пещу, неначе у сні –
Мама шила до самого ранку
І співала сумнії пісні.
Я пісні ті душею вбирала
І співала із мамою вдвох,
Нитку мамі у голку вселяла
Дай мені, Боже, чоловіка,
Того, що палко я люблю.
Я знаю, що це гріх великий,
Та всеодно тебе молю.
Тебе благаю на колінах,
Цей гріх мені прошу простить,
Бо дні й роки летять невпинно,
Зі мною вперше за життя
Трапилось диво – я віршую,
Найкращі в світі почуття
Я прославляю і віншую.
Так довго десь дрімало все
В моїй душі, в її глибинах.
Слова відточені несе
