Пам’яті Олени Теліги
Іду по Києву, іду я по столиці
Широка вулиця, машини, люди, гам.
Ти тут жила, красуне-чарівнице,
І вулиця тепер з твоїм ім’ям.
А ось і Бабин Яр. Полита кров’ю,
Здається, й досі стогне тут земля.
Ти тут загинула і ми з любов’ю
Приходимо сюди зблизька й здаля.
І я прийшла, Оленочко, до тебе,
Любов тобі свою я принесла.
Ти тут востаннє глянула на небо,
Душа твоя у вічність відійшла.
Поглянь з небес, Оленко, на Вкраїну,
Яку ти так любила й берегла,
До неї завжди линула невпинно,
Творити й жити тільки тут могла.
Летіла ти до Києва із Праги,
З Варшави, з Кракова, летіла звідусіль,
Тобі всі однодумці були раді,
Хоч не завжди підносили хліб-сіль.
Фашисти підняли криваві руки
На нашої поетки юні дні,
Та мужньо ти стерпіла біль і муки,
Лиш напис залишила на стіні.
Тебе ми пам’ятаєм, твої вірші
Читаємо сьогодні й повсякчас,
За твої муки, за часи найгірші,
Ми відчуваєм гріх – прости всіх нас.
