Душа
Кохання палало, кохання горіло,
І душу самотню воно мені гріло.
Я в небо злітала на крилах прозорих,
Світив мені місяць, всміхалися зорі.
Я ніжність в очах твоїх бачила, любий.
Та раптом розлука, як чорная згуба,
Камінням упала, стрілою злетіла,
Коханню тендітнії крила побила.
Взяла й понесла тебе в дім твій далекий,
Ти з нею полинув, неначе лелека.
Я теж за тобою летіти хотіла,
Та вдома лишилась, душа ж полетіла.
Летіла душа за тобою й страждала,
Тебе вона щиро і вірно кохала,
І їй так пекло, так нестерпно боліло,
Що інша тебе в твоїм домі зустріла.
Її ти обняв, посміхнувся привітно,
Душа затремтіла, як зірвана квітка.
Заплакала гірко, тихенько спитала:
– Як житиме та, що тебе покохала?
Вона ж там самотня від ночі до рання,
Забрала розлука від неї кохання.
Тож я повернуся до неї у груди,
Її берегтиму завжди і повсюди.
