Неоніла Володимирівна Гуменюк
Не на жарт.І не сама.
Вітер свище, завива,
Чи то плаче чи співа.
Завірюха-заметіль
Сипле снігом звідусіль,
Що не видно і за крок
Та й давай змагатись,
Хто із них тут переможе -
Буде панувати.
Насупила Зима брови,
Морозом дмухнула,
Закрутила сніг угору
Повільне танго з вітерцем.
Усе їй було мало, мало,
Хотілося іще й іще.
Скинула плащик свій багряний
І почепила на гіллі,
Краплини-роси розсипала,
Любов дарує іншим навзаєм,
Тоді рясніє буйним-буйним цвітом,Хоча уже до осені ідем.
Осінь життєва лагідна хай буде
У мене, в тебе, а душа співа,Любити ближнього також хай не забуде
Й для неї знайдуться привітнії слова.
2020 р.
Прагну мати його багато,
Лиш стрічать його - не проводжати,
Радості - джерело, не ковточок.
Море ніжності, а не краплину
Та добра океан, не трішки
І безмежного неба блакиті.
Пречудову пісню весняну,
Тепер теплому літу зеленому
Кучерявії віти махають.
І маленькі листочки, мов бантики
Прикрашають їм довгі коси,
А хустинки, розшиті багрянцем
З подругами угорі.
-Я умію гарно плавать,-
Похвалилася усім.
-Як це плавать?
Ти ж розтанеш,
Станеш краплею води,
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою, чистою.
В ніч, як місяць в небі повний,
Мерехтять золотом зорі,
Сон утік далеко звідси.
Наче вдень, так видно всюди,
Стихло все, дрімає тиша,
Місяць на траві залишив
Окрилена коханням
Прагну ледь не щоденно
Творити і співати.
В нічній й вечірній тиші
Сидіти так тихенько
Й народжувати вірші,
Багрянцем сяють маків пелюсточки
Та чути жайвора вгорі чудовий спів
І крилечка тріпочуть, мов листочки.
Донизу небо кида бірюзу,
Яка вкриває васильки-волошки,
Рясну пустити може ще сльозу
Тобі я доземно вклонюся
За ласку, любов і турботу,
За твою вічну роботу.
За пісню дзвінкоголосу
І за розплетену косу,
За мудрість, добро та науку