Надія Ковалюк: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹ 1 2 3 4 5 6 › »

Ну от і все, хороший мій Іди!

Ну от і все, хороший мій… Іди!

В моїм житті ти був всього лиш гостем,

усі ми по природі, як вовки –

тікаємо, якщо затІсний простір.

Ти знаєш – я не втримую людей,

бо що минуло – те вже не воскресне,

хто має йти – той все одно піде,

by Надія Ковалюк

Я спогади збираю всі докупи

Я спогади збираю всі докупи –

Хай вітер їх розвіє між степів…

Мені б тебе, як марево, забути,

Сховати в лабіринтах своїх снів.

Тебе я з свого серця вириваю,

Сльозами омиваю всі сліди.

За хвилю до омріяного раю

by Надія Ковалюк

Будує ніч для неба свій гарем

Із зір-іскринок, вічних полонянок,

Що мерехтять, як тисячі знамен,

Аж поки їх не викраде світанок.

Виконують громи небесний хіт,

Симфонія дощів мене чарує…

Як лицарі, збираючись в похід,

Надія Ковалюк

Скажи мені, коханий мій, чому

У грудях більше Серце не живе?

Воно так щиро вірило в весну,

Та необачно вибрало тебе…

І після тисяч пройдених доріг

Та попелу від спалених мостів-

Упало без жалю тобі до ніг,

Надія Ковалюк

Не треба більше спогадівМовчи!

Не треба більше спогадів…Мовчи!

Хай за плечима стогне й плаче вітер,

допомогти не може він нічим,

що в нашому саду вмирають квіти.

Не воруши той день, коли ти йшов,

в думках перебираючи причини.

У тім, що вічна пам’ять, не любов,

Надія Ковалюк

Про те, що бУло – не розкаже книжка

Про те, що бУло – не розкаже книжка,

ніхто і не згадає ні на мить,

лише здаля заплаче тихо скрипка

і десь глибоко в серці заболить…

Про те,що буде – знає тільки небо,

і час,що відпливає кораблем.

На цій землі усе,що ми беремо –

в кінці путі те ж саме й віддаєм.

by Надія Ковалюк

Ну от і всеподай-но запальничку

Ну от і все…подай-но запальничку.

І з спогадів зроби мені коктейль.

Любов до тебе – жевріє як свічка.

Вона святкує свій останній день…

То скиглить, то несамовито б’ється

Як в клітці птах, що зроду не літав…

Ти так уміло доторкнувся серця,

Надія Ковалюк

Читай вірші, переглядай альбоми

Читай вірші, переглядай альбоми.

Заглянь у душу до самого дна.

Але не повертайся вже ніколи.

Між нами – стіни, довгі, як життя.

До мене замуровано всі двері,

А ти спали залишені мости

І той вогонь, що не горів, а жеврів

by Надія Ковалюк

Не згадуй про мене Не смій

Не згадуй про мене. Не смій…

Не дай мені знову відчути

той втрачений рай – ти не мій,

чужий, але ще не забутий.

Не згадуй, бо досі болить,

на серці і так одні лати.

Чому так буває: лиш мить,

Надія Ковалюк

Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше

Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше,

Хоч знаю, що востаннє…І нехай.

Я заціловую тебе, на мить завмерши,

Наповнюю жагою через край.

Вуста вустами закриваю на пів-слові.

Я знаю, це закінчиться…Нехай…

І моє тіло із твоїм – в шаленій змові.

by Надія Ковалюк

Блукають серця у складних лабіринтах

Із гострим бажанням: горіти, любити.

Прострілені хмари стікають дощами

І їм неважливо, що коїться з нами.

Десь там у пустелях сховалося літо,

Ще мить – листопади засиплять пів світу.

А ти своє небо схиляєш так низько,

by Надія Ковалюк

Хороший мій, далекий мій, не мій

Хороший мій, далекий мій, не мій…

Твої долоні ще для мене рідні.

На серці досі віє буревій,

Не розтопились ще сніги тогідні…

З надією збудовані мости

Стоять до мого серця непорушно.

І на душі ще досі тільки ти.

by Надія Ковалюк