Скажи мені, коханий мій, чому
Скажи мені, коханий мій, чому
У грудях більше Серце не живе?
Воно так щиро вірило в весну,
Та необачно вибрало тебе…
І після тисяч пройдених доріг
Та попелу від спалених мостів-
Упало без жалю тобі до ніг,
Від болю не залишивши слідів.
Ти…попіл перетворював в вогонь,
Ти…казку про весну розповідав,
Ти…Серце грів теплом своїх долонь,
На ньому свою Долю малював.
Ти…в памяті стирав усі мости,
Тримав, не відпускаючи,в руці
Те Серце, що хотіло теплоти
І безнадійно вірило тобі…
Скажи мені, коханий мій, чому
Не знало воно й знати не могло,
Коли так щиро вірило в весну-
У тебе…Серце іншої було…
А ти не знав, тай знати ти не міг,
Що в мого Серця правило-одне,
Що після тисяч пройдених доріг
Воно всерівно вибере тебе…
Скажи мені, коханий мій, чому
Мені хтось інший Долю вже несе,
Кладе до моїх ніг свою весну,
Та серце…обирає…знов тебе.
автор:
Надя Ковалюк
