Lida Skrypka
Синіє небо. Схоже на гірські вершини,
Такі близькі і водночас такі далекі.
А поміж зір пливуть гаптовані стежини
Прозорі світло-кольорові й надто легкі.
Невидимо для ока, майже ілюзорно
Привітного раночку, любий.
Доброго ранку.
Поглянь за вікно,
там птахи вже розбурхують двір.
Срібляться у променях скупані трави в серпанку
Сонце!..
В кишені…
В розлуці…
В долоні…
В пронизливих порухах гроз, як приціл…
Стій!..
Сніг з гори летить лапатий
На городи, на сади,
Кучугури волохаті
Котять пух – туди, сюди.
Він не падає із неба
Зима пішла й тебе забрала,
Немов із казки, в Герди Кая.
Злий жарт єхидно розіграла.
Як далі жити… я не знаю.
Весна купається в блакиті,
Де мої олівці? Малюватиму ніжні світанки….
Кажуть, що незабаром в домівку загляне війна.
Кава випита. Осад залишив на дні філіжанки
Візерунки м'які, наче з дна визирає весна.
Теплий березень. На підвіконні очуняла муха,